У реанімаційному блоці було сутінково й прохолодно. Монотонно гуділи апарати ШВЛ та життєзабезпечення, продовжуючи життя важкохворим пацієнтам. Ретельно стежив за роботою сердець невтомний кардіомонітор. Серед цього звичного шуму Еля раптом виразно розрізнила голос Арсена.
Чоловік чи то кликав її кудись, чи то просто перевіряв, чи чує вона його. Однак свідомість несподівано повстала проти цього рідного, але чомусь холодного та глузливого голосу. Він говорив зовсім не те, що зазвичай кажуть тим, кого люблять. Він вкрадливо запитував:
— Елечко, а я тобі вже й місце пригледів. Тобі яку могилку вибрати: з видом на ліс чи на річку?
До голови Еліни прилила кров. Стало нестерпно боляче, але вона не могла ні поворухнутися, ні навіть застогнати. Вже півтора тижні перебуваючи в коматозному стані, вона, здається, почала з нього виходити, але голос чоловіка ніби відбивав у ній будь-яке бажання повертатися до життя.
— Ну, не говориш — і не треба, — посміхнувся чоловік і знову зашепотів їй просто у вухо. — Мерцям же байдуже, де валятися, тож закопаю тебе на задвірках, так дешевше вийде.
Елі захотілося встати й вліпити йому ляпаса, а ще сказати, що хотіла б бути похованою з видом на його могилу, але сили все ніяк не поверталися в її майже неживе тіло. Вона зараз повністю залежала від апаратури.
— А що, Еліна Марківна опритомніла? — раптом почула вона незнайомий жіночий голос.
Очевидно, до блоку зайшла медсестра.
— Ні, з чого ви взяли? — стрепенувся Арсен і почав виправдовуватися: — Я просто розмовляю з нею. Читав десь, що це допомагає безнадійним швидше повернутися. Правда?
— А я такого не чула. Нас навчали, що коматозні пацієнти нічого не відчувають і, швидше за все, не чують. Ось якраз і перевіримо. Коли Елечка опритомніє, ви ось одразу в неї запитайте, що вона чула.
— Запитаю, — грайливим тоном сказав чоловік.
Медсестра здивовано подивилася на нього. Зазвичай у таких випадках члени сім’ї мають пригнічений, засмучений вигляд. А цей красунчик, здавалося, зовсім не хвилювався про здоров’я дружини. З’явився до лікарні розфуфирений, запашний, ніби парфумерна лавка.
Дочекавшись, коли Арсен вийде з блоку, медсестра підійшла до ліжка і глянула на кардіомонітор. Потім перевірила чутливість Еліних очей і сплеснула руками. Ну нарешті! Вона хотіла було побігти до лікаря, але Еля раптом повільно, але ясно промовила:
— Зачекайте, у мене до вас прохання…
