— Як це може бути? — заметушився по кімнаті Арсен. — А де, власне, її телефон?
— У лікарні залишився.
— Та це, напевно, санітарки жартують.
От страху та хвилювання похмілля після вчорашніх узливань випарувалося вмить. Арсен поспіхом одягнувся, ковтнув кави й помчав до клініки на таксі.
— Та ні ж бо, ні! — стверджувала чергова медсестра, затуливши перед Арсеном вхід до реанімації. — Усі речі вашої дружини ми відправили до комори приймального покою. Там сейфи для документів та інших цінних речей. Там шукайте.
Арсен кинувся туди. Після пред’явлення паспорта та свідоцтва про смерть йому видали верхній одяг, у якому Еля поступила до лікарні. Були ключі від квартири, був телефон. Не повіривши очам, він почав гортати повідомлення, але нічого не знайшов. Навіть його номера в контактах дружини не виявилося.
— Що за нісенітниця? — бурмотів він, повертаючись додому. — Не могло ж це повідомлення з’явитися саме по собі. Або це я вчора перебрав?
Він спробував додзвонитися до Олесі, але та не відповідала. Тоді написав їй повідомлення з трьома знаками питання. Дівчина відповіла:
«Арсен, як ти можеш? Ти б хоча б дев’ять днів почекав».
— Ох уж ці бабські забобони! — злісно вилаявся він. — І що мені тепер робити весь день?
Повернувшись додому, Сеня ввімкнув кавомашину. Поки апарат готував йому еспресо, він продовжував гортати телефонний список дружини й побачив, що там дуже багато незнайомих номерів.
— А може, вона вставила чужу сім-карту? — здогадався чоловік.
Но тут на його телефон знову прийшло повідомлення від дружини:
«Ось ти який! Обіцяв, що могилка буде з гарним краєвидом, а сам… Приїжджай і перенеси мене ближче до річки».
Він поблід і жбурнув свій телефон на диван.
— Ні, це точно хтось наді мною знущається.
А телефон запилікав знову. Цього разу Еля написала:
«Приїжджай, або я сама по тебе прийду».
І цієї миті хтось голосно постукав у вхідні двері. Ані живий, ані мертвий від страху Сеня навшпиньки прокрався коридором й обережно зазирнув у вічко. Але на освітленому майданчику нікого не було.
— Фу ти, чорт! Галюцинації, здається.
— Це точно від випивки, — вирішив Арсен і попрямував на кухню зробити собі коктейль від похмілля.
Спустошивши склянку, він узяв до рук телефон дружини та набрав свій номер. Яке ж було його здивування, коли на екрані вхідного виклику висвітився номер Еліни.
— Та як таке може бути? — вкрай розлютився чоловік і здригнувся.
Його телефон знову прийняв повідомлення. Відкривши його тремтячими руками, він прочитав:
«Якщо сьогодні не приїдеш, завтра не прокинешся».
Арсен втиснувся в диван, немов хотів продавити його і сховатися в м’якому сидінні з головою. Його била дрібна дрож. Думки плуталися, губи безпорадно відкривалися, хапаючи повітря. Ніколи він не відчував нічого подібного. Було так страшно, що хотілося кинути все й поїхати з цього міста світ за очі. Нехай навіть до мами, яка тепер жила на невелику пенсію. Але найбільше йому хотілося, щоб ці дивні повідомлення просто перестали приходити…
