— Елю, Елю, може, не треба, а? Ну я ж приїхав, а ти обіцяла, що якщо я приїду, все буде добре.
— Нічого подібного, — знову розсміялася вона. — Це ти обіцяв любити мене до труни. Ну що ж, ось він, момент істини.
— Це ти хотів влаштувати мені похорон, говори!
— Ні, Елю, ти що?
— То хотів чи ні? — крикнула вона. — Не скажеш правди — зараз же помреш.
Чоловік присів навпочіпки й зірваним голосом забурмотів:
— Хотів я, хотів, да. Я ж молодий, жити хочу, а не тільки корпіти над файлами. Але я нічого не підлаштовував, клянусь тобі.
Він схлипнув, уткнувшись у власні коліна. І тут над цвинтарем немов увімкнулося штучне сонце. Потужний прожектор освітив Арсена, Еліну та кількох чоловіків, що стояли в тіні неподалік.
— Ну що ж, Еліна Марківна, думаю, картина ясна. Ваш чоловік справді не винен у тому, що сталося. А те, що він хотів вашої смерті… ну, в цьому жодного правопорушення немає, — сказала людина в цивільному.
Жінка важко зітхнула, розв’язала сорочку, опинившись у дорожньому костюмі, підібрала волосся в пучок і вийняла з рота капу з довгими зубами.
— Дякую вам, товаришу криміналісте. Знаєте, це перший у моєму житті слідчий експеримент. І, по-моєму, він вдався.
— Вам дякую за інформацію, — знизав плечима опер.
Представники поліції стали розходитися. А Еліна підійшла до Арсена, який усе ще сидів навпочіпки.
— Заяву на розлучення я вже подала. Тож даю тобі тиждень, щоб ти вивіз свої речі з моєї квартири. Ти тепер людина вільна, всі дороги твої.
Він підняв на неї очі й хрипло запитав:
— Елю, а кого ж тоді я поховав? — він кивнув на могилку. — А це?
— Та там усього лише кукла. Щоправда, не звичайна, а портретна, дуже хорошої якості. Якщо пам’ятаєш, сусід наш із першого поверху цим займається. Давно просив мене вийти за нього заміж. А я все думала, що він для мене застарий. Але тепер вирішила: мабуть, десять років — не така вже й велика різниця. Особливо, якщо це чоловік старший, а не жінка. Як думаєш, Сене?
Він нічого не сказав, тільки махнув рукою й попрямував до виходу…
