— Ех, Елечко, мені вже сорок п’ять. Видно, я і справді застарий для тебе. Тобі ж більше молоденькі подобаються.
— Ну ні, Антоне, це все в минулому. Молодих цікавлять тільки мої квадратні метри й корисні зв’язки. А хочеться просто кохання.
Антон уважно подивився їй у вічі.
— Ти не жартуєш зараз?
— Анітрохи.
— Ну, тоді… тоді я замовлю ще один квиток у Дюссельдорф? — запитав він, усміхнувшись. — А можна?
— Звісно. Полетиш як моя помічниця.
Ніколи ще Еліна не збиралася в закордонну поїздку так швидко і ніколи не була такою щасливою, як у свою першу подорож з Антоном. Вони гуляли містом і не могли наговоритися, немов усі ці роки тільки й чекали цієї спільної поїздки. Повернувшись додому, подали заяву до РАЦСу, а вже через місяць розписалися.
І Еля раптом зрозуміла: заради цього чоловіка вона готова відсунути все-все на задній план. І присвятити себе тільки йому та дітям.
